Генітальний ендометріоз є однією з найбільш актуальних проблем сучасної гінекологічної практики. Незважаючи на понад 150-річну історію дослідження, ця патологія не тільки не втратила своєї актуальності, навпаки, набула статусу «хвороби цивілізації», яка залишається предметом інтенсивних дискусій фахівців.

Світова статистика ендометріозу стала особливо тривожною з початку XXI століття. За висновками епідеміологічних досліджень у 90-99% хворих ураження виявляють у віці від 20 до 50 років, причому найчастіше в репродуктивному періоді, незалежно від етнічної приналежності й соціально-економічних умов.

Згідно із сучасним уявленням, генітальний ендометріоз ‒ це дисгормональний, імунозалежний і генетично зумовлений патологічний процес, в основі патофізіології якого є виникнення і розростання ендометріоїдних гетеротопій поза межами нормального розташування слизової оболонки матки. Знаходячись у незвичному мікрооточенні, тканина продовжує рости, зберігати гормональну активність, проходити циклічні перетворення, що призводить до порушення анатомічної та функціональної цілісності органів та інших тканин. Морфофункціонально новоутворена тканина є ідентичною до ендометрія, вона не проявляє властивостей злоякісності, незважаючи на проліферативний ріст і можливість метастазування.

Розрізняють генітальний (92-94%) та екстрагенітальний (6-8%) ендометріоз. Генітальний ендометріоз поділяють на внутрішній (аденоміоз) і зовнішній (ендометріоз шийки матки, піхви, промежини, ретроцервікальної області, яєчників, маткових труб, очеревини, прямокишково-маткової заглибини). До екстрагенітального ендометріозу відноситься ендометріоз сечового міхура, нирок, кишківника, післяопераційного рубця на передній черевній стінці, легень, поєднані форми.

Наявність болю впродовж багатьох років, тимчасова або навіть повна втрата працездатності, безпліддя обмежують реалізацію жінки у сім’ї і суспільстві, стаючи перепоною на шляху до розкриття її можливостей у економічній і соціальній сферах. Значне зниження якості життя, пов’язане із зазначеними негативними наслідками захворювання, а також невпинне «молодшання» захворювання дають усі підстави віднести ендометріоз до соціально значущих захворювань.

Ендометріоз і безпліддя: діагностика та стратегії лікування.

Безпліддя при ендометріозі зумовлене:

  • порушенням транспортної функції маткових труб;
  • порушенням функціональних взаємозв’язків у системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчники;
  • розвитком аутоімунної реакції;
  • перитонеальним чинником (періоваріальні злуки і зрощення);
  • порушенням статевої функції (диспареунія).

Серед клінічних проявів ендометріозу виділяють:

  • синдром хронічного тазового болю;
  • зниження працездатності;
  • порушення репродуктивної сфери.

Враховуючи також складність діагностики та низьку ефективність лікування, зазначена проблема потребує постійної уваги науковців та практикуючих лікарів.

Особливо важливою соціальною та медичною проблемою, пов’язаною з ендометріозом, є безпліддя. У здорових жінок ймовірність настання вагітності в кожному окремому менструальному циклі становить 15-20%, тоді як у жінок із генітальним ендометріозом за відсутності терапії ця вірогідність знижується до 2-10%.

Завдання лікування ендометріозу полягають у наступному:

  • зменшення інтенсивності болю;
  • видалення вогнищ ендометріозу;
  • лікування безпліддя;
  • запобігання прогресуванню;
  • профілактика рецидивів захворювання.

Існують різні типи стратегій для лікування безпліддя, пов’язаного з ендометріозом:

  • медикаментозна терапія;
  • хірургічне лікування;
  • методи допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ).

Для подружніх пар, яких спіткала проблема безпліддя, часто єдиною можливістю реалізації свого репродуктивного права є застосування ДРТ. ДРТ – це методи терапії безпліддя, при яких окремі або усі етапи зачаття і раннього розвитку ембріонів здійснюються поза організмом матері.

Ендометріоз і безпліддя: діагностика та стратегії лікування.

Розглядаючи ендометріоз як проліферативне захворювання, яке потребує хірургічного втручання, направленого на деструкцію вогнищ, більшість експертів водночас вважають найбільш оптимальним комбіноване лікування, що в ідеалі передбачає одне оперативне втручання (радикальне або, навпаки, органозберігаюче) з подальшою тривалою медикаментозною терапією з врахуванням віку і репродуктивних планів пацієнтки. Частота рецидивів після хірургічного лікування висока і становить 15-21% ‒ через 1-2 роки, 36-47% ‒ через 5 років і 50-55% ‒ через 5 і більше років.

Враховуючи значну частоту ендометріозу серед жінок репродуктивного віку та потребу у постійному активному спостереженні та довготривалому лікуванні, надзвичайно актуальним завданням є розробка і застосування ефективних сучасних методик хірургічного лікування з мінімальним травматичним впливом на прилеглі здорові тканини. Єдиним радикальним способом лікування ендометріозу є видалення не лише ендометріоїдних гетеротипій, але й самого ендометрія як потенційного джерела рецидивів. Не випадково ендометріоз є третьою за поширеністю причиною гістеректомій. Всі інші методи лікування ‒ оперативні і консервативні ‒ забезпечують тимчасовий ефект і потребують індивідуального підходу.

Виділяють діагностичну і лікувальну складові хірургічного втручання. Під час діагностичного етапу оцінюють ступінь тяжкості генітального ендометріозу і прохідність маткових труб. Слід зазначити, що на сьогодні існує близько 22 систем класифікації ендометріозу. Деякі з цих систем зосереджені на симптомах, тоді як інші були розроблені для документування хірургічних спостережень або прогнозування результатів після лікування. Ступінь тяжкості захворювання зазвичай визначають, використовуючи класифікацію Американського товариства з проблем репродуктивної медицини (American Society for Reproductive Medicine, 1996), заснованої на оцінці поширеності гетеротопічих вогнищ на очеревині малого тазу і ступеню їх інвазії у підлеглі тканини. Саме від ступеню тяжкості ендометріозу залежать прогноз настання вагітності і подальша тактика подолання безпліддя.

Пацієнткам з відсутністю ефекту після комбінованого лікування ендометріозу рекомендують лікування безпліддя за допомогою ДРТ.

Своєчасність використання методів ДРТ є важливим постулатом стратегії подолання безпліддя у жінок з генітальним ендометріозом. Запліднення ін вітро показано пацієнткам у таких випадках:

  • зовнішній генітальний ендометріоз ІІІ-IV ступенів тяжкості;
  • старший репродуктивний вік;
  • знижений оваріальний резерв;
  • тривалий анамнез подолання безпліддя;
  • порушення прохідності маткових труб;
  • наявність чоловічого безпліддя (значні відхилення у параметрах спермограми).

Згідно з рекомендаціям Американського товариства з проблем репродуктивної медицини (2006), при зовнішньому генітальному ендометріозі ІІІ-IV ступенів тяжкості використання ДРТ є більше ефективним порівняно з повторною операцією. Як зазначають фахівці, для подолання безпліддя на тлі важких форм зовнішнього генітального ендометріозу з локалізацією патологічних вогнищ на очеревині малого тазу, яєчниках і/або в ретроцервікальній ділянці, часто використовують ЗІВ. Причиною цього служить низька ефективність методів відновлення природної фертильності при важких формах ендометріозу.

Варто відмітити, що відповідно до рекомендацій Європейського товариства репродукції людини та ембріології по веденню жінок з ендометріозом, від 2014 відсутні неспростовні докази на користь того чи іншого виду лікування, тому важливо, щоб рішення, пов’язані з будь-яким планом лікування, були персоніфікованими та індивідуальними для кожної пацієнтки, і щоб жінки могли приймати їх на підставі свідомого вибору й хорошого розуміння того, що відбувається з їх організмом.

_____

Якщо виникли питання стосовно ендометріозу і безпліддя: діагностики та стратегії лікування, Ви можете задати їх тут